Гаврилівська  загальноосвітня школа I – III ступенів

Каланчацької районної ради

Кращий читач року

(гра – конкурс в рамках Тижня світової літератури )

Мета заходу: поглиблення знань із світової літератури; розвиток читацької компетентності, пам’яті, уваги, кмітливості; виявлення найкрашого читача школи; виховання в учнів моральних якостей.

Девіз гри: «Я без книг-не я»

Умови участі у грі-конкурсі: бажання брати участь; відмінні оцінки з предмета «Світова література»; написання твору на тему: «Свято, яке завжди з тобою»(цікава розповідь про письменник, книгу, літературного героя).

(Журі перевіряє підготовку учнів до конкурсу. Оцінює твори, визначає трьох претендентів, які візьмуть участь у грі.)

Хід гри

Ведуча. Дорогі друзі! Сьогодні троє відважних молодих людей перетнуть кордони у просторі і часі, щоб позмагатися і отримати титул «Читач року». Привітаймо ж їх.

Ведучий. Отже, чарівна країна створена письменниками і поетами, чекає на вас.

    На книжкових полицях – поважні, стрункі

    Без сумнівів, страху й вагань

    Стоять наші друзі і вчителі –

     Солдати великої армії Знань.

    І простір, і час поряд з ними –ніщо.

    Крізь вічність несуть навпростець

    Вони світло знань і любові тепло

    До наших гарячих сердець.

Ведуча.

Ти відкриваєш книгу – і відступає біль.

Сьогоднішні незгоди і турботи.

Ти відкриваєш світ чужих надій.

Ступає на стрімкі важкі дороги.

Ти  відкриваєш світ чужої боротьби –

Любов і ненависть зійшлися у двобої,

Хай плине час, стрілою мчать роки –

Живуть в віках улюблені герої.

Цю книжку синові своєму передаш.

З часів Гомерівської Трої

Обрати свій єдиний, вірний шлях

допомагають нам її герої.

Матеріали до першого туру.

Категорія 1. З криниці народної мудрості.

Завдання 1. Відновити прислів’я.

Якщо батько – лев, то син…(левеня)

Шабля ранить голову, а слово…(душу)

Про добро пишуть на піску, про зло…(на камені)

Не нашого поля …(ягода).

Завдання  2. Вікторина.

Що росте без коріння?(камінь)

Що в’ється по дереву?(хміль)

Що пече без жарини?(сонце)

Що живе без дружини?(сокіл)

Що біжить без прогона?(Вода)

Що плаче, а сліз не має?(серце)

Що грає , хоч голос має?(скрипка)

Категорія  2. О, ця  стара казка.

 Завдання 1.

«Ну, ось цього ще бракувало! Слізьми горю не допомогти! Раджу тобі перестати плакати,  - вона завжди давала собі слушні поради: іноді оголошувала собі такі догани, що ледве спроможна була втриматись від сліз; а якось зробила спробу посмикати себе за вуха за те, що схитрувала, граючи сама із собою у крокет». З якого твору ця героїня? (Л. Керролл. «Пригоди Аліси у країні Чудес».

Завдання  2.

«Біля воріт стояла принцеса. Боже ласкавий, на кого вона була схожа! Вода збігала з її волосся і плаття прямісінько у черевики і витікала з них. А дівчина все - таки запевняла, що вона – справжня принцеса». Назвіть автора казки, її героїню.

Категорія 3. Усі барви землі.

Завдання 1.

Назвіть автора поезії.

Самотній кедр на стромині

В північній стоїть стороні,

І кригою, й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні.

І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем скалі.

Завдання 2.

Хто з літературних героїв милувався цим чудовим краєвидом?

«Степ дедалі ставав дивовижнішим. Тому увесь південь, увесь цей простір, який складає теперішню Новоросію, до самісінького Чорного Моря, був зеленою…пустелею. Ніколи плуг не проходив по невиміряних хвилях диких рослин. Одне лише коріння… витоптувало їх. Нічого у природі нема кращого. Уся поверхня землі була суцільним зеленаво- золотистим океаном, по якому були розкидані мільйони рожевих квіток. З трави підіймалась чайка, радісно купаючись у синіх хвилях повітря.

  Чорт забирай, степи, які ви чудові?» (Тарас Бульба, його сини).

Категорія 4. Світ дитинства.

 Завдання 1.

 «…Невдовзі ми розлучимося, та пам’ятайте, якщо людина благородна і чесна, сяйво Світла і Добра не покидатимуть її до кінця життя, а це свідчить, що я завжди буду з вами, друзі мої. Але найближче я буду до вас, коли ваші діла і помисли чесні і чисті». Кому адресовані ці слова?(хлопчикові Тіль-тіль і дівчинці Мітіль з драми –феєрії  М. Метерлінка «Синій птах»).

Завдання 2.

 Хто з письменників звертається до читачів з проханням терміново повідомити про повернення його друга? (А.Сент-Екзюпері у повісті «Маленький принц»)

Категорія 5. Пригоди, подорожі, фантастика

 Завдання 1. Якому героєві в день народження дідусь подарував маленький лук і стріли? (Робін Гуд).

Завдання 2. Людина потрапила в біду Вона мчить на одну з вулиць величезного міста .Тут у відомому усім будинку, вона обов’язково знайде розраду. Його мешканці потурбуються, аби відвернути кару від невинного. Всі ці історії були ретельно занотовані і видані…(Під назвою «Записки про Шерлока Холмса» А. Конан Дойля) .

Завдання 3. Звичайно, кожний герой вартий поваги. Але вимагати, щоб його визнали найправдивішою людиною на землі? А втім, віддаючи належне похилому віку, може, все-таки погодимося називати найправдивішою людиною улюбленого…(Барона Мюнхгаузена).

Завдання 4. Хто з письменників розповів читачам про чарівну крамничку, де можна купити «дивовижні речі»: зникаюче яйце; маля, яке плаче зовсім як живе; «купи і дивуй друзів»?(Г.Уеллс).

Завдання 5. На щиті якого середньовічного рицаря було написано «Доздішадо»?(Айвенго, В.Скотт «Айвенго»). Що означав цей напис? (позбавлений спадку)

Матеріали до другого туру.

Категорія 1. Чудова мить.

Завдання 1. Прослухайте пісню. Хто автор цих поетичних рядків?

Звучать пісні на вірші О. Пушкіна, М. Лермонтова, С. Єсеніна , М. Цвєтаєвої тощо.

Завдання  2. Цей романс виник на основі незабутнього вірша одного із відомих поетів. Прослухайте запис, назвіть його(звучать романси на вірші О.Пушкіна, М.Лермонтова).

  Завдання 3. І тільки музика…Почуття якого літературного героя передає вона?(звучить музика до кінострічок «Три мушкетери», «Робін Гуд», «Пригоди Шерлока Холмса», « В пошуках капітана Гранта»).

   Завдання 4. Звучать фрагменти з балетів П. Чайковського «Спляча красуня», «Попелюшка» С. Прокоф’єва, «Спартак» А. Хачатуряна.     

Категорія 2. «Портретна галерея»(Впізнати літературного героя за його  словесним портретом).

«..Юнак.  А втім, намалюємо кількома штрихами його портрет. Уявіть собі Дон Кіхота  вісімнадцяти років, Дон Кіхот без панцера, кольчуги й наколінників, Дон Кіхота  у вовняному камзолі. Обличчя - видовжене й засмагле; гострі вилиці – ознака хитрості; надмірно розвинуті м’язи на щелепах – прикмета, за якою безпомилково можна впізнати гасконця, наш юнак мав  на голові берет, ще й з поганеньким пером. Очі в молодика були розумні і відверті, ніс з горбинкою. На зріст він був високий для юнака  (Д’Артаньян).

«..Він побачив у садку незнайому дівчинку- чарівне голубооке створіння з двома золотистими кісками, в білому платтячку та вишитих панталончиках. Тепер він нишком набожно пас очима цього Ангола, аж поки не впевнився, що дівчинка помітила його. (Беккі Тетчер)

«…Він знову упав навколішки, цілував землю…узявши мою ногу, поставив на свою голову. Це був красивий юнак, високого зросту, з міцними руками руками і прудкими ногами. На погляд, мав близько двадцяти шести років» (П’ятниця).

  «..Ви, певна річ, знаєте усіх мешканців. Мене цікавить ім’я молодої дівчини у хустині, в платтячку з рожевими квітами, темно – русявої і невисокої, у віці від сімнадцяти до двадцяти років...Я зустрів її неподалік від цього місця. Як її ім’я? Гм! –сказав, піднімаючи очі до стелі.. Це, певно, буде…більш бути нікому. Вона  несповна розуму» (Ассоль)

Двоє учнів, які набрали найбільше балів, переходять до супергри. 

Матеріали для супергри

Ведучий. Ось імена відомих літературних героїв. Назвіть їх коханих жінок, подруг.

Кай (Герда)

Руслан (Людмила)

Ромео (Джульєтта)

Одіссей (Пенелопа)

Фауст (Маргарита)

Дон Кіхот ( Дульцінея)

Том Сойєр (Беккі Тетчер)

Квазімодо (Есмеральда).

Журі оголошує результати. Привітання переможця.

Вірші

Мій милий світ, незвіданний і давній.

Як я люблю тебе, що ти даєш натхнення.

Та, залишившись наодинці сам з собою,

Бентежить мою душу сьогодння.

Як хочеться добра і теплоти,

Людського затишку й простого розуміння.

Натхнення дай нам, Боже, й просвіти.

Навчи як жити, сповненим  терпіння.

Чому ми так жорстокі і сліпі?

Чому  до тебе зводили руки тільки в скруті?

І забуваєм про слова твої

До нас промовлені. Вони забуті!

Але ж в них сила, міць і радісна надія.

На майбуття захищене й міцне.

В них прояв мудрості твоєї лине.

Пророчість їх ніколи не мине.

Забули ми про ближнього свойого.

Заплутались у верениці справ.

І все життя своє звели до того,

Щоб збагатить себе – не Божий храм.

Ми кінця світу ждем, чатуючи на жах.

Ми боїмось розплати та прокляття.

А він давно прийшов, завмер, закляк.

Бо сподівавсь спокутування і каяття.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

Роки біжать, спливають в круговерті

Минають, наче в морі кораблі

Не давно було б скоро і померти

Та хочеться все ж до кінця дійти.

Дійти, а не пролізти, не сконати.

Дім збудувати, виростить дітей.

Сад посадити, внуків доглядати

Слід залишить, хоч я й не Промотей.

Здавалось, було тільки вісімнадцять

І вічності чуття не мало меж.

І не було в житті чого боятись.

І віра була сильна й воля теж.

Ішов вперед і опирався долі.

Був ладен світ перевернути весь.

Вершин сягнуть нескорених і нових.

Як альпіністи підкоряють Еверест.

Та й заморився, підтоптався, підбився

Про відпочинок марив, як Гефест.

Та не зважай, нам спокій тільки снився.

Повинен кожен пронести свій хрес.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

Переспіви (із Мацуо Басью)

Не страшить тебе вічності спокій

І природи напружений ритм.

Так і будеш шуміть одиноко

Дуб, що осторонь лісу стоїть.

Вітер владно гойдатиме гілля.

Закуйовдить, пригне, пригнетить.

Почекай, восени спочивати

Крук такий же старий прилетить.

Сяде, ледь похитнувшись, на крону

Сумно ліс сповістить про прихід.

Співчуття, розуміння й гармонія

Мимохіть поміж вас пролетить.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

Зима лютує скрізь, дрімає нива

Холодить тіло подихом сумним

Коли ж у тебе на душі квітуча слива

То байдуже. Не переймайся тим,

Що труднощі, життєві негаразди

Тебе обступлять наче небо дим

Ти залишай у серці місце завжди

Для слів турботливих і сповнених надій

Живи, гори, буяй сливовим цвітом.

Та іншим не давай нудитись світом.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

Хвороба зла, підступна і жорстока

Захопить тіло й душу в капкани.

І не спитає скільки тобі років,

Заставить все стерпіти і знести.

Зламає, вимучить, відверне від бажання

Щось планувати, мріяти, сягти.

Залишить тобі муки і страждання,

І прагнення скоріше відійти.

Все на землі приходить і минає.

Тисячоліттями життя вирує тут

Твоя присутність тимчасовість має

Коли живеш, про це ти не забуть.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

Страшніше смерті – це невдячні діти,

Що виростають наче будяки.

Не хочуть батька шанувать, любити.

Без нього, - кажуть, - можна все знести.

Дурні. Забули батьківські турботи

Ночей недоспаних і негараздів ряд.

Коли у нас маленьких, безтурботних

Животики і зубчики болять.

Що першу літеру та перше твоє слово.

Матуся мила вчила промовлять.

Тепер від слів твоїх сердитих і суворих

Душа і серце часто так болять.

Твої юначі мрії та надії

Батьки знесли, без сумніву, з тобой

Пережили всі розпачі сумнії

Вітали радісно вони твою любов.

Ти виріс і на ноги спявся владно,

Відчувши смак твої колективні й власні

Ти ставив вище них і охолов.

Ти охолов до рідних батько й неньки

Від коренів своїх відрікся враз.

Чому, скажи, ти як гриби – опеньки.

Все пнувся осторонь, але ж не можна так.

Вони не вічні, все земне минає.

І залишає лише спомин на землі.

Прокинься, брате, я тебе благаю

До батьківського лона поверни.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

Донечці.

Ти моє сонечко, квітка, надія.

Ти моє щастя, радісна мрія.

Донечко рідна, зіронька ясна

Будь ти щаслива, весела, прекрасна.

Все в моїм серці для тебе, рідненька.

Зовсім недавно була ти маленька –

Я й не помітила, зростом ти вище

Стала доросла, палка, сміливіша.

Хай обминають тебе негаразди

Зими, завії, лиха й нещастя.

Бути з тобою вічно я хочу

І захистить, щоб не плакали очі.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

 Вони неначе голуби у парі

Любові танець витанцьовують удвох.

І не злякають їх похмурі хмари.

Поки у молодих серцях вирує кров.

Нехай же тільки іскра та не згасне,

Хай вогник почуттів палає так,

Щоб квітло радісно це почуття прекрасне.

І лише сила пристрасті давалась взнак.

Кохання слів не забувай до старості.

Даруй коханій милій їх щодня.

Лиш та людина заслуговує на жалості,

Що сірим каменем пролежала життя.

~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~  ~  ~ ~  ~  ~  ~ 

Життя немов полатана дорога

Кидає, крутить, лечить на всі боки.

Нас випробовує на зрілість і спроквала

Так як касир відмічує роки.

Готує скільки прикростей, сюрпризів.

Що часом не встигаєш розгрібать.

Ці подарунки долі псевдомилі,

Які життя, як ураган крушать.

Але ти зупинись і озирнися,

До світу Божого пильніше придивись.

Можливо, зірка долі окреслитися.

І поведе тебе у світлу вись.

Тоді не сперечайся, йди без «оглядки».

Торуй свій шлях і радуйся життю.

Й на стежці власній порозгладжуй латки,

Ніколи іншим не додай жалю.

Гавриловская общеобразовательная школа I—III ступеней

Конспект урока

зарубежной литературы

в форме литературно-музыкальной композиции,

посвященной музам

А. С. Пушкина

«Обмакнув перо в радугу...»

                         

Учитель: Тополя Е. В.

2009 – 2010 г.

Звучит «Вальс цветов» П. И. Чайковского

Ведущая

Умение любить женщину, поклоняться её красоте: от любви к женщине родилось всё прекрасное на земле» (Максим Горький)

Ведущий.

А. Дени Дидро принадлежит совершенно потресающее по своей красоте, глубине и изяществу высказывание: «Когда хочеш писать о женщине, обмакни перо в радугу и стряхни пыльцу с крыльев бабочки».

Учитель.

Наверное, именно так и писал А. С. Пушкин. Сегодня мы розкажим о женщинах, которые оставили заметный след в жизни и творчестве поэта.

Новелла первая. «Любовь-мечта» посвящена Екатерине Павловне Бакуниной.

Звучит вальс №7 Ф. Шопена.

Ведущая.

В 1815 году предметом мечтаний юного Пушкина была сестра его товарища по лицею Катенька Бакунина. 29 ноября он записал у себя в дневнике.

Чтец

«Я счастлив был! Нет, я вчера не был счастлив: поутру я мучился ожиданием, с неописуемым волнением стоя под окошком, смотрел на снежную дорогу - её не видно было! Наконец, я потерял надежду, вдруг нечаянно встречаюсь с ней на лестнице -сладкая минута!»

Итак, я счастлив был, итак, я наслаждался, Отрадой тихою, восторгом упивался И где веселья быстрый день! Промчался лётом сновиденья. Увяла прелесть наслажденья, И снова вкруг меня угрюмой скуки тень. «Как она мила была! Как чёрное платье пристало к милой Бакуниной. Но я не видел 18 часов - ах! Какое положение, какая мука! Но я был счастлив 5 минут».

Ведущая.

Катенька весной и летом с матерью жила в Царском Селе.

Чтец.

Мы вспомнили б, как Вакху приносили Безмолвную мы жертву в первый раз, Как мы впервой все трое полюбили, Наперсники, товарищи проказ...

Ведущая.

Все трое — это Пушкин, Пушкин и Малиновский. Они все давно пишут, толкуют, мечтают о любви. Но соперничество не стало причиной охлаждения между друзьями. Пушкин томился любовью к Бакуниной всю зиму, а также весну и большую часть лета 1816 года. За это время он написал целый ряд стихов. В стихотворении «К живописцу» поэт обращается к мастеру с просьбой.

Чтец.

Мне друга сердце напиши; Красу невинности прелестной; Надежды милые черты, Улыбку радости небесной и взоры самой красоты.

Ведущий.

Никаких определенных выводов об отношениях между поэтом и любимой девушкой нельзя зделать на основании этих элегий. Вероятно, было всего лиш несколько мимолетных встреч на крыльце или в парке. Осенью Бакунины переехали в Петербург, и Пушкин, если верить его стихам, был долго безутешен.

Ведущая.

Екатерина Павловна Бакунина, фрейлина, художница, много позже, может быть, и узнала о «тройственном» лицейском «воздыхании», когда стала госпожой Полторацкой и когда Пушкин (к тому времени давно женатый) побывал на ее свадьбе.

Ведущий.

Новелла вторая «Любовь-тайна» (посвещена южному периоду жизни Пушкина и его отношениям с женой графа Воронцова Елизаветой Ксаверьевной Воронцовой).

Звучит полонез М.Огиньского «Прощание с родиной».

Ведущий.

Пушкин познакомился с Елизаветой Ксаверьевной Воронцовой 6 сентября 1823 года.Вскоре поэт влюбился в нее и, если верить стихам, тогда же достиг взаимности.Их отношения были окружены глубочайшей тайной.Но Пушкину предстоял отьезд в ссылку в Михайловское и «грозный час разлуки» с Воронцовой.Она подарила поэту на память свой портрет в золотом медальоне и кольцо с вырезанной на нем древнееврейской надписью: «Симха, сын почтенного рабби Иосифа старца, да будет благословенною его память».Это кольцо Пушкин бережно хранил.

9 августа 1824 года поэт приехал в Михайловское. Иногда ему приходят письма от Воронцовой. На полях рукописи романа «Евгений Онегин» в минуты раздумий он рисует портреты любимой женщины. Может быть, под впечатлением писем от нее он пишет письмо Татьяны к Онегину.

Инсценировка «Татьяна пишет письмо Онегину»

Ведущая. Пушкин не перестает думать о Елизавете Ксаверьевне. Ей он посвящает свое стихотворение «Ненастный день потух»

Чтец.

Там, под заветными скалами, Теперь она сидит, печальна и одна... Одна...никто пред ней не плачет, Не тоскует,

Никто ее колен в забвенье не целует; Одна...ничьим устам она не предает Ни плеч, ни влажных уст, ни персей Белоснежных...

Никто ее любви небесной не достоин. Не правда ль: ты одна, ты плачешь... Я спокоен...

Ведущая.

Поэт берет подаренный Воронцовой золотой медальен, вглядывается в любимые черты.

Чтец.

Пускай увенчанный любовью красоты

В заветном золоте хранит ее черты

И письма тайные, награды долгой муки,

Но в тихие часы томительной разлуки

Ничто, ничто моих не радует очей,

И ни единый дар возлюбленной моей,

Святой залог любви, утеха грусти нежной

Не лечит ран любви безумной, безнадежной.

Ведущий.

На руке Пушкина- подаренное Воронцовой кольцо, к которому он обращает строки.

Чтец

( отведя руку в сторону, как бы любуясь кольцом на пальце).

Храни меня, мой талисман,

 Храни меня во дни гоненья,

Во дни раскаянья, волненья:

Ты в день печали был мне дан.

Ведущая.

В Михайловском поэт много работает над романом «Евгений Онегин».   Мысли о Воронцовой по- прежнему волнуют его.

Чтец.

Желаю славы я, чтоб именем моим

Твой слух был поражен всечасно,

Чтоб ты мною

Окружена была, чтоб громкою молвою

Все, все вокруг звучало обо мне,

Чтоб, гласу верному внимая в тишине,

Ты помнила мои последние моленья

В саду, во тьме ночной, в минуты разлученья.

Ведущая.Проходит два года. Образ Елизаветы Ксаверьевны не перестает волновать воображение поэта. Свидетельство тому-стихотворение «Талисман».

Чтец.

Там, где море вечно плещет

На пустынные скалы,

 Где луна теплее плещет

В сладкий час вечерней мглы,

 Где, в гаремах наслаждаясь,

 Дни проводит мусульман,

Там волшебница ласкаясь,

Мне вручила талисман.

Ведущий.

Этой красивой и умной женщине Пушкин посвятил много стихотворений. В 1830 году, накануне женитьбы, поэт навсегда прощается с Воронцовой:

В последний раз твой образ милый Дерзаю мысленно ласкать, Будить мечту сердечной силой И с негой робкой и унылой твою любовь воспоминать.

Ведущая.

«Воронцова до конца своей долгой жизни сохраняла о Пушкине тёплое воспоминание и ежедневно читала его сочинения. Когда зрение совсем ей изменило, она приказывала читать их себе вслух и притом подряд т. е. когда кончились все тома, чтение возобновлялось с первого тома. Она сама была одарена тонким художественным вкусом и не могла забыть очарований пушкинских бесед. С ним соединились для неё воспоминания молодости», - писал П.Бартенев.

Ведущий.

Новелла третья «Любовь-восторг»

(о взаимоотношениях между Александром Сергеевичем и Анной Петровной Керн )

звучит Каприз № 24 «Квази престо» Н. Паганини

Ведущая.

Александр Пушкин и Анна Петровна Керн познакомились в Петербурге в 1819 году. Тогда, после окончания лицея, юный поэт постоянно бывал в гостеприимном доме президента Академии художеств и директора Публичной библиотеки Алексея Николаевича Оленина. Как-то вечером, придя к Олениным, Пушкин заметил среди гостей молодую незнакомку. Её нельзя было не заметить: прелестное лицо, ясные голубые глаза, мелодичный голос. Она оказалась племянницей хозяйки дома и приехала из далёкой Полтавской губернии, где служил её муж, 52-летний генерал. Звали её Анна Петровна Керн.

Ведущая.

Печальна была судьба Анны Петровны. Отец выдал её замуж за грубого солдафона, пожилого бригадного генерала Ермолая Керна. Анна не любила мужа и охотно уезжала погостить к родным. Весь вечер Пушкин не сводил с неё глаз... Когда Анна Петровна вечером уезжала от Олениных, садясь в карету, она видела: Пушкин стоит на крыльце и провожает её долгим взглядом.

Ведущий.

Прошло шесть лет. Поэт в Михайловском. И вот однажды, в июне 1825 года, придя в Тригорское, Пушкин вновь увидел свою мимолётную знакомую. Она приехала ненадолго к другой своей тётке - Прасковье Александровне Осиповой.

На этот раз Анна Петровна, восхищённая стихами поэта, сама мечтала увидеть его. Пушкина вновь очаровали её красота и ум. Они познакомились ближе. Александру Сергеевичу нравилось слушать, как поёт Анна Петровна.

Ведущая .

Как-то вечером, вскоре после её приезда, Прасковья Александровна предложила всем отправиться на прогулку из Тригорского в Михайловское. Пушкин очень обрадовался. Заложили экипажи и поехали.

В эту ночь поэт и его гостья долго гуляли по липовой аллее.

На другой день Анна Петровна уезжала. Утром Пушкин пришёл в Тригорское и на прощание подарил ей отпечатанную главу « Евгения Онегина». В неразрезанных страницах лежал вчетверо сложенный листок-почтовой бумаги со стихотворением «. Я помню чудное мгновение».

Чтец исполняет это стихотворение

Анна собиралась уже спрятать драгоценный поэтический подарок. Но Пушкин, долго смотревший на неё, вдруг неожиданно выхватил стихи и не хотел возвращать.

«Насилу вьпросила я их опять», - вспоминала Керн.

Ведущий.

Величественная   липовая   аллея   хранит   тайну   романтического

свидания. Послушайте стихотворение Е. Серова «Аллея Керн».

Чтец.

У той заветной аллеи

Стоим мы в безмолвном смятении

Темнея и снова светлея,

Плывут полосатые тени.

Две тени у самой опушки,

И вдруг нам покажется, словно

Кудрявая тень - это Пушкин,

А стройная — Анна Петровна.

В приюте зелёном и тесном,

Что двое шептали друг другу?

Доподлинно это известно

Деревьв семейному кругу.

Но липы упорно и скрытно

Хранят эту милую тайну,

Каким-то ушам любопытным

Боясь её выдать случайно.

Когда-нибудь правнучки-липы

Хранить её будут ревниво...

Ни шелеста листьев, ни скрипа, —

Деревья здесь так молчаливы .

Ведущая.

Бродя по аллеям Михайловского парка, Пушкин мучительно переживал охватившее его чувство. Он написал Анна Петровне семь восторженных посланий на французском языке, полных противоречивых чувств, искрящихся страстью и ревностью и одновременно насыщенных преклонением перед поразившей его красотой.

Трепет влюблённого сердца, восторг перед женской красотой Пушкин старается излить в своих искренних письмах на русском языке: «Вновь беру перо, дабы сказать вам, что я у ваших ног, что я люблю вас, как всегда, что я вас порой ненавижу,...что я целую ваши прелестные ручки, целую вновь и вновь в ожидании лучшего, что больше сил моих нет, что вы божественны ...»

Ведущий.

А вот ещё слова, полные любви и восторга.

Чтец.

«Если   Вы   приедете,   я   обещаю   Вам   быть   любезным   до чрезвычайности - в понедельник я буду весел, во вторник восторжен; в среду нежен; в четверг игрив; в пятницу, субботу и воскресенье я буду чем Вам угодно, и всю неделю у Ваших ног».

Ведущая.

На одном из писем Алексея Вульфа к Анне Петровне Керн поэт приписал строки из Байрона: «Видение пронеслось мимо нас, мы его видели и никогда больше не увидим».

Ведущая.

Новелла четвёртая «Любовь-нежность»

(о взаимоотношенияхАлександра Сергеевича и двоюродной сестры Керн Анны Алексеевны Олениной ). Звучит музыка Ф. Листа «Грёзы любви»

Ведущая .

В 1828 году Пушкин испытывал самые глубокие чувства к Анне Олениной, дочери президента Академии художеств и директора Публичной библиотеки. Поэт даже хотел жениться на ней, сделал предложение, но получил отказ. Анна Николаевна искренне считала Пушкина «самым интересным человеком и выдающимся на поприще литературы», была к нему небезразлична, по планов своего замужества с ним не связывала.

Это умной и красивой 19-летней девушке (в черновиках в одной из анаграмм он назвал её Anette Poushkine) в 1828 году поэт посвятил целый цикл стихотворений, представляющих лирический дневник отношений Пушкина с Анной Николаевной, полный нежности и тепла.

Чтец 1.

Пустое вы сердечным ты

Она, обмолвясь, заменила

И все счастливые мечты

В душе влюблённой возбудила.

Пред ней задумчиво стою,

Свести очей с неё нет силы;

И говорю ей: как вы милы!

И мыслю: как тебя люблю!

Чтец 2.

... То ли дело Глаза Олениной моей!

Какой задумчивый в них гений,

И сколько детской простоты,

И сколько томных выражений,

И только неги и мечты!...

Потупит их с улыбкой Леля —

В них скромных граций торжество;

Поднимет — ангел Рафаэля,

Так созерцает божество.

Ведущий .

Но самое известное стихотворение, посвященное Олениной, - это восьмистишие «Я вас любил».

Чтец 3 читает стихотворение «Я Вас любил»

Ведущий.

Мы прослушали поэтическое прощание. Это последнее «прости» любви проникнуто всепрощением и добротой. Поэт сознательно побеждает страсть, потому что ему дорог покой любимой. Он желает ей полного счастья.

В альбоме девушки под текстом восьмистишия в 1833 году он сделал уже знаменательную приписку: « plusquamparfact» " — «давно прошедшее — 1833».

Действительно, для женатого Пушкина, отца семейства и нежного супруга, стихотворение-прощание, адресованное Анне Алексеевне, было делом и чувством «давно минувших дней».

Учитель.

Страсти отбушевали, а поэтические строки, им посвященные, остались в мировой литературе навсегда как прекрасное явление, как непревзойдённый образец интимной лирики. Наверное, только Пушкин мог сказать о самом сокровенном так естественно и просто, в высшей степени трогательно.

Глубокие и прекрасные движения большой души поэта, волнующие мгновения его жизни запечатлены в стихотворении отчётливо, сокровенно и навеки.

Благородство чувств, окрашенных светлой и тонкой грустью, выражено просто, непосредственно, тепло, музыкально.

Ведущий .

Многие поэты переводили эту миниатюру на другие языки. Вот как звучит стихотворение Александра Сергеевича Пушкина на украинском языке в    переводе М. Чернявского:

Я вас кохав: в душі моїй ще, може,

Кохання пал і досі не погас;

Але нехай воно вас не тривоже;

Не хочу я нічим журити вас.

Я вас кохав мовчазно й безнадійно,

Боявся вас і потай ревнував;

Я вас кохав так ніжно і так мрійно

Як дай вам бог, щоб інший вас кохав.

Эти порывы страстей не были ещё той настоящей любовью, которая поселилась в душе поэта, когда он встретил Наталью Николаевну Гончарову. Самые прекрасные и самые трагические страницы жизни Александра Сергеевича Пушкина связаны с его женой. Но «Любовь-судьба» должна стать темой отдельного разговора о большом и роковом чувстве великого поэта